місяць тридцять п'ятий: ой, хто-хто Миколая любить, ой, хто-хто Миколаю служить...

минулого року до Миколая я Данилка не підготувала - в сенсі не розповідала, хто це, який алгоритм отримання подарунків і що це такий за вислів - "бути чемним". Цього року з чемністю ідею запорола бабця, яка зробила моїй дитині травму (читати попередній пост, якщо щось). Тому наш Миколай усім діткам приносить подарунки. Також то ще цікава детально розібратися, хто більше чекав та готувався до свята - батьки чи Данилко. А то ми з Петром були такі - захоплені! подарунок вибирали - залізницю! подарунок вночі складали - в окремій кімнаті! щоб одразу до гри! до речі Миколай до нас прийшов 18ого грудня ввечері. Бо мама раціонально подумала - що зранку буде важко дитину в садочок витягнути з хати. Тому ліпше наперед всі подарунки "видати" - най, набавиться :)

і що я можу вам сказати - це було кльово! робити сюрпризи своїй дитині, то велике задоволення. Такі очиська "по 2 гривні" (бо більші за 5 копійок точно!), розгублення, захоплення! а потім відірвати не можна від гри. Ситуація ще ускладнювалася тим, що Миколай поприходив до всіх бабусь-дідусів, вуйків, хресних... а в Данилка через місяць день народження! наш авто-, авіа- та аква-парк дуууже розрісся! :)

звісно, у садочку теж було "зимове свято". Дітки готувалися, віршики вчили, костюми вибирали... але Данилко виступати відмовився! він такий був не один, насправді. І це навіть нормально - кожен у свій час стає готовим до публічних звершень... але мама дуже хотіла! :)

місяць тридцять четвертий: мені!

вислів місяця - "дай мені". "Дай мені молочка", "дай мені плеченько", кажу: "Данилко візьми яблучко", а у відповідь: "дай мені". Отаке - а це теж важливий етап у розвитку мови - новий займенник

нова традиція - зранку встає, і йде з татом робити мамі каву. При цьому звучить фразочка: "тату, ти ще не дав мені цукерочку" - дуууже мило. Не дати цукерочку просто неможливо такій "милоті". Та і взагалі вислови: "бла-бла-бла (щось нерозбірливе) пе-чень-ко" або "бла-бла-бла (нерозбірливо) цукерочку" - дуже популярні у нас дома зараз

у батьків же з'явилося у вжитку: "Данилко, будь ласка не кричи - ти ж не в лісі". На що дитина щиро відповідає, що хоче до лісу. Так от - ми побували в лісі! їздили в Карпати, біля Славсько. База під самим-самим лісом була розташована - ми туди заходили під гігантські ялинки і кричали! ох, кричали ми там багато - особливо зранку, думаю, ми усіх там побудили... ну, а чого в 9-ій ранку спати?.. ми ж не спимо! тобто, Данилко. Малюку сподобалося - регулярно каже: "хочу в ліс"

ще з приколів - це про чемність. Моя дитина явно має тонку душевну організацію. Бо після одноразових відвідин бабці, яка розповідала, що Данико нечемний, малюк тиждень щовечора мені плакав: "я хочу бути чемним"... це так важко - пояснити дорогій родині, що не треба вішати на дітей якісь характеристик і оцінювати варто лише поведінку, а не особу... зробили Данилку травму. Хоча загалом, підхід досить таки цікавий - я хочу! дуже хочу бути чемний! але чомусь не завжди виходить... чого б це? :)