Sunday 26 November 2017

місяць тридцять третій: справи садочкові

минулого місяця я забула розказати, що у нас вилізли останні два зубика! тобто, маємо двадцять очікуваних, для його віку. Але, попри мої сподівання, на якість сну це не вплинуло - може двічі за ніч прокидатися. Засинає правда швидко, тре лиш обійняти-погладити, але мій сон таки перебивається. Спимо все ще всі разом - утрьох - в нас ліжко 1 метр 80 сантиметрів шириною, нам супер. Власне, якби Данилко не прокидався, то думаю, ми б його "виселили". А то ще вставати до нього доведеться... лінива я мама...

ще з "штучок", які я б хотіла записати собі на пам'ять висловлювання у стилі: "тато, хочю стрибатися!" або ще: "мама, ходімо лежатися" - це кумедно. Ще Данилко плутає роди, наприклад, Данусик у нас "поїла", а мама - "ти вже поїв" (мож, ти, мамо, й не знала, але ти вже "поїв", і пора мене бавити, а не сидіти ото над тАрелем). Все більше з'являється у мові займенників - отих "я", "ти", "Данилкова". До речі, в садочку його навчили казати "Данилова" - "це Данилова машинка, це Яремина" - звучить в оригіналі яко: "Яемина"

з садочкових справ - у малюка почали з'являтися друзі - отой Яема - таке ж блондинисте створіннячко як і Данилко. Кажуть вихователі: "той Данико зі своїм Яремою" ("спєлісь" - думаю в цей момент я)... ходять за ручки, обіймаються, що Ярема перед тихою годиною каже: "Таню, піди поглядь мого друга Данилка" - звучить круто, думаю я. Виховательки у Данилка обидві Тані - "Таня" і "друга Таня" - не заплутаєшся :)

ще був момент - забираємо малюка додому, Данусик пішов до тата в машину, а я зайшла в садочок піжаму забрати випрати. Повертаюся і Петро каже: "знаєш, що Данилко щойно розповів? що його Іван вдарив по голові палкою" - добре, що ми їхали вже, то я не поверталася розбиратися, що там сталося. Але весь вечір розпитували малого що й до чого. Так правдоподібно:
- то Іван тебе вдарив палкою?
- так
- боліло?
- так
- ти плакав?
- так
- а що Таня? жаліла тебе?
- так, жаліла
- а Івана сварила? так, сварила. Іван казав: "вибачь"
- а чьому Іван тебе вдарив?
- ... - здається питання "чому" Данилку ще не під силу
- а шо з Іваном робили
- я хотів забрати в Івана лопатку
і тут ми з Петром - ааа, то ти забирав в Івана лопатку?!
- так
батьки переглянулися: "ну, а на шо ти розраховував, забираючи в Івана лопатку?!"
ні, звісно, я не думаю, що то було ок, що мені в садочку по цей інцидент не сказали - і вихователі отримали "своє" наступного дня. Але діти часом фантазують і не факт, що той удар був сильним, як малюк розказав (я ґулі на голові не налапала, а коли лапала, то його ніде ніц не боліло), а плакати міг просто - бо свого не досягнув. Але ситуація показує, що - наша дитина все розкаже і всіх "здасть" і що садочок - це таки "дикі джунглі"

ну, і з останнього неприємного ефекту садочка - це перше в нашому житті запалення вушка, яке ми лікували антибіотиками... скоріше б закінчилася та зима (яка ще й не почалася...)

P.S. а фото з нашого ближнього сокільницього дитячого майданчика. Як помітно по перекладині - це вам не лондонські парки, ага... якість наших дитячих майданчиків мене засмучує, так...

No comments :

Post a Comment