Thursday, 6 July 2017

місяць двадцять восьмий: какаво

цього місяця ми з Данусиком багато ходили в дитячий центр. У нашому локальному центрі майже щодня відбувається по дві ігрові сесії - одна зранку та інша після ланчу. Оту, що після ланчу, ми відвідувати не можем, бо Данилко "спаткає", але от вранішню - з задоволенням

найцікавішими малюку все ще залишаються ігри з піском. Власне, пісочниць там аж три - одна з сухим піском, друга - з вологим і третя - з кінетичним. Данусик вподобав сухий пісок - пересипав його туди сюди, насипав у млин, возив машинками... для мене найголовніше, що навколо інші діти і він вчився, що от вони є і якось треба ділити ресурси, плюс - чує англійську мову: він все-все розуміє, але говорить лише українською :)

ще в центрі є невелика ванночка - аби купати ляльок, ловити рибок, і переливати воду з пробірок в інші посудинки, бавитися з різними лійками. Часом ще виставляють миску з піною - Данусику щось не надто сподобалося, але як факт - дуже гарно, вона такого "блондинистого" рожевого кольору...

ще десь у квітні ми мали зустріч з Петровою родиною зі Штатів: пенсіонери відпочивають - подорожують собі місцями, де вони колись жили, а жили вони колись в Манчестері та в Лондоні. І вони подарували Данусику велииике lego. В комплекті з тими кількома меншими наборами, що у нас вже є - вийшла така суттєва купа. І саме зараз малюк розпробував конструктор! ну, як - просить маму скласти хатку... або гараж для машин... але от возити тваринок (у нас багато lego-фігурок) і людей (теж lego-фігурки) у lego-машинах може й сам. Ще якось просив мене скласти йому поїзда і літачка - такі цікаві фантазійні ігри починаються :)

мама пробувала навчити Данилка нових кольорів - мацьопик давно знає білий, чорний, червоний, синій, зелений, жовтий (і показати, і сказати). Ми пробували вивчити сірий та рудий (саме у відношенні до тварин). З рудим - epic fail. А от сірий з легкістю done (хоча, здається, це було минулого місяця, ще у квітні...) - тепер всі машинки у нас "ходять" під кодовими назвами: "дай білу", "мама, сіру!", "шукати чорний" - так "однозначно", коли машинок штук 25 в хаті... а ще була кумедна ситуація з чорним і червоним - вони звучали в Данилка майже ідентично. І в якийсь момнт я кажу Петру - а раптом він ці кольри не відрізняє? то ж дальтонізмом - в якомусь сенсі - страждає кожна п'ята людина! Петро з мене посміявся. Але я так "діставала" малого з "покажи червоне" та "покажи чорне" (і щоб ті кольори були обов'язково на одній сторінці - разом! - щоб точно переконатися, що він не плутає), аж дитина таки почала казати слова чіткіше (аби мама "розчула" та - нарешті! - відчепилася)

ще я намагалася навчити дитину слова "будь ласка". Ми ходили в парк на качелю і я його розгойдувала, а сама сідала на сусідню. І коли малюк просив: "мама, сє", я відповідала: "а гарно попросити?", на що чула: "буласка". Кілька разів було, що Данусик сам казав мені словао "дякую", але це спорадично і самостійно, просто тому що я йому сама часто дякую - уміють же діти наслідувати нас, дорослих! це так приємно...

у мами з Данусиком з'явилася нова традиція! ну, як традиція... я б не хотіла робити це традицією, але тепер не все від мене залежить, Данилко має власну волю і його бажання такі сильні, що.... ммм... ну, усім би нам такі :)

так от - один з невеликих парків, де ми часто проводимо час, має кафе. Саме у цьому парку улюблена гойдалка (як каже Данилко: "чорну seesaw") - тому парк у нас trending. І от я вирішила зайти туди з малюком - на какао і солодке. Какао Данусик "не зрозумів", а от шоколадне брауні - навіть дуже. Тепер вимагає щоразу заходити в кафе. І так впевнено! знає, куди йти, знає, де замовляти (каже: "мама, руці" - аби підняла його вверх і він подивився, що зі смаколиків пропонують), сам обирає стіл, гамає гарно, зазвичай вимагає ще... так цікаво з ним тепер! називає похід до кафе словом "какаво", це від "какао" - я ж йому пропонувала саме какао під час перших відвідин - але вимовляє дуже подібно на "каву"... якось так: "какаву" :)

а на кінець травня ми прилетіли до Львова! найкумедніше, що я пам'ятаю з наших львівських пригод, це як Данусик дивився на ліс за вікном, проїжджаючи повз нього на машині, та казав: "мама, бацис, броколі! багааато броколі! мама, дивись!" - ми з петром хвилин п'ять сі реготали, не могли спинити сі. Такі ті діти дотепники!