Thursday, 11 February 2016

reading challenge 2016

місяць дванадцятий: перші кроки

наш синочок здійснив свої перші кроки без підтримки! насправді "перший" крок можна було б і в якийсь інший попередній місяць додати, але Данусик все вибирав колінка аби переміститися навіть на 50 см, тому я такі переходи біля дивану, чи інших поверхонь з випадковими забуваннями триматися (й, відповідно, без падінь) не зараховувала - все чекала, коли буде усвідомлений крок. І от 2-3 кроки, аби перейти від журнального столика до тумби, чи крісла малюк робить. Ще напишу, що ці кроки Данилко зробив у Лондоні, і я так підозрюю, що причина саме в environment-і (в тому, що його оточує "в хаті"). Бо у Львові (чи в моїх батьків, де ми проводили багато часу) ми маємо будинок, відповідно відстані між стінами та від мебелі до мебелі великі і синочок просто не наважувався пробувати ходити. А в Лондоні в квортирі меблі низькі (диван, крісло, тумба під телевізор, підвіконня (в нас вікно майже до підлоги) та журнальний столик дуже близько одне від одного і мацьопику легко було набратися сміливості та відпускати руки і "топати". Звісно, він ще часно "приземляється" на коліна і долоні, але стається :)

як ви вже зрозуміли ми знову перелетіли Європу та опинилися в Лондоні, і знову не без пригод. Пояснюю - Данилко літав 4 рази (два до Львова, два назад до Лондона), перший раз ми ночували в Києві, бо затримали наш літак, після другого перельоту малюк підхопив кишкову бактерію, третього разу ми ночували в готелі в лондонському аеропорту Хітроу, бо через туман нічьо не літало. Отож, що цього разу? ми знову хворіли... синочок захворів перед самим відльотом, а коли він вже не мав температури, то захворіла я. "Вірусня" (а то, думаю, був грип) трапилася дуже "злобна" - я схудла на 3 кг (хоча мене це повернуло в мій довагітний стан, до "класичних" 49, та все ж для моєї комплекції це багато, я так вважаю). Відповідно я летіла з 38 температурою і кашлем. Насправді було легше, аніж я собі уявляла... але, на ранок Данусик знову мав 38... ми всі сходили тут, в Лондоні, до лікаря, який нас послухав і нічьо не почув в легенях та ніц не побачив в вухах, а до наступного дня мале було знову в нормі. До цього часу не знаю, що то було, бо в Україні нам казали, що в малюка зуби лізуть (і так, 4-ий зуб я побачила в той же день, коли температура зникла перший раз), але в мене точно був грип - а де я могла його взяти, як ми ніде не ходили? лише від малого! одним словом, не буду продовжувати цю "детективну" розповідь, але літати з малим мені щось "некайфово"...

за 4-ий зубчик я вже написала :)

нове слово! і це слово - " гав"! знову ж таки, в малюка є книжечка "Гав!" і там віршик про песика Дружка, який укінці кожного стовпчика каже "гав". Але, думаю, головним поштовшом була іграшка-собака, що ми в Лондоні маємо. Данусику вона дуже полюбилася, і регулярно каже "гав-гав". От через ці дві причини маля гавкати навчилося :)

ще я вчила Данилка дати мені котика і собачку. Він має такі пазлики з тваринками, я їх йому складаю, бо сам ще не цікавиться, і прошу дити котика. Коли малеча стала давати котика, то мама почала просити песика. Отож тепер Данусик бере і котика, і песика й дає одразу дві тваринки - "на тобі, мамо, тіко відчепися" :)

синочку сподобалися штовханці, якось до того він був до них байдужий, хоч ми й у Львові теж мали... навіть, не байдужий - просто не встигав ногами перебирати. А тут навчився сам розвертатися, з правильного боку ставати... та що казати, зараз йому досить один раз щось показати (наприклад, бити паличками по барабану) і він наступного дня пригадає й буде повторювати - стає дуже весело й цікаво з малюком (а нам в садочок з 8-ого лютого, бо в мами закінчується декрет...)

про їсти і спати - в діток все так швидко змінюється і чередується, що навіть не варто до чогось звикати. Ну, чесно - Далилко два тижні їсти суперово, а потім тиждень "ні ложки без скандалу", як каже наш тато. Аналогічно й зі сном, у Львові прокидався десь двічі за ніч (що типу більш-менш), в Лондоні спершу взагалі спав по 5-6 годин (що типу просто супер! 5 годин сну! без перебоїв! вав!), а тепер знову по 4 рази прокидається... засинає ніби легко, але дуже товчеться, руками-ногами розкидається - ми з татом зайві в тому ліжку! сподіваюся це теж мине (можливо, з наступним зубом?..)

ну, і ми ходили на зважування (бо дома я важуся сама, а потім з Данусиком на руках, зазвичай навіть в одязі, й слідкую за динамікою - чи збільшується), тому звітуюся - 10.6 кг